Як зберегти особистий простір у великій родині

Особистий простір – доволі крихка субстанція, особливо в родині, адже як можна вибудовувати межі з коханими, батьками, а особливо дітьми? Натомість такі віддача й самопожертва замість очікуваного добробуту та злагоди можуть привести до цілковито протилежного результату – сварок, непорозумінь і втоми одне від одного. Тож як зберегти особистий простір навіть якщо велика родина живе на одній території або дуже близько. Сьогодні буду дітися думками з цього приводу, а також власним досвідом вирішення проблеми відсутності можливості усамітнитися.

Виклики великої родини

Знаю, що невдовзі на нас чекає ідилічне життя, де великі родини живуть тільки у приватних будинках, де щойно діти виростають, починають вести господарство окремо від батьків, а у малечі завжди є окрема спальня та ще й ігрова кімната. Та поки що на практиці ми доволі часто стаємо свідками і учасниками спільного проживання у, так би мовити, “стислих” умовах. І навіть, якщо у кожного члена родини є окрема кімната, це не гарантує того, що ви не заважатимете одне одному.

Адже життя у великій родині – це постійний тест на витривалість. Ось лише кілька речей, які можуть вивести з мене рівноваги:

• Фоновий шум 24/7. Телевізор, ігри, переговори, грюкання дверима, нявкання, шкварчання сковорідок – справжній мікс звуків, де важко знайти тишу.
• Розмова крізь стіни. Якщо комусь щось терміново потрібно, він обов’язково покличе тебе, навіть якщо зараз ти у ванній чи туалеті.
• Несподівані гості. Ти планувала усамітнитися, але раптово в кімнату заходить хтось із рідних “на хвилинку”, яка триває пів години.
• “Допоможи, будь ласка”. Тільки-но занурюєшся в роботу або книгу, як хтось просить допомогти знайти шкарпетки, розібратись із технікою чи відповісти на “одне малесеньке питання”.
• Тваринний ураган. 30 кг собаки плюс 3 кг кішки, що носяться коридором, дорівнює гуркоту та перевернутим меблям.

У власному будинку ще можна сховатися, але в квартирі особистий простір – це більше про домовленості, звички та вміння створювати атмосферу, ніж про квадратні метри.

Як знайти особистий простір, навіть якщо здається, що його немає

Почнемо із створення атмосфери та набуття звичок для гармонійного співіснування серед найрідніших.

Зони для усамітнення. Як організувати свій куточок, коли місця немає

• Куточок з кріслом або столиком – навіть якщо немає окремої кімнати, можна облаштувати маленьку зону в кутку кімнати, біля вікна чи на балконі. Влітку мені подобається тікати на балкон, а взимку часто працюю, сидячи на канапі з широкими дерев’яними підлокітниками, які слугують мені столом.
• Екрани та перегородки – складна ширма, штори або навіть високий стелаж можуть створити відчуття відокремленого простору. Колись мала розділення простору за допомогою меблів – це зручно, але “з’їдає” простір і світло. Тож потрібно облаштовувати додаткові джерела світла. Зараз приглядаюся до ширми. І справа не тільки у необхідності відгороджуватися, просто ширма виглядає круто 🙂
• “Рухомий кабінет” – тримай все, що тобі потрібно для роботи чи хобі в одному місці, щоб за необхідності перенести “кабінет” у зручне місце. Я для цього використовую спеціальний органайзер, також цю роль на себе може взяти портфель чи сумка.

Часові рамки. Як встановити години для себе

Якщо ти працюєш або відпочиваєш за графіком, то нема нічого складного в тому, щоб повідомити про цей графік іншим членам сім’ї та попросити в цей час тебе не турбувати. Головне, щоб це були чіткі рамки, а не “від зараз і до вечора”. Хоча я, якщо чесно, саме такий графік встановила для себе в суботу. А рідні цілком мене підтримали й не чіпають поки я займаюся процедурами краси.

Звісно, такий саме “час на себе” можуть мати всі члени родини. І ти повинна його поважати.

Ще одна техніка – використовувати візуальні сигнали. Наприклад, якщо ти в навушниках або двері кімнати закриті, значить, тебе не варто турбувати. Працює не завжди. Іноді навіть здається, що “сигнал” ігнорується спеціально. Але, може, у тебе вийде краще…

Правило 15 хвилин. Якщо всі сигнали не працюють і робота виникла “не за графіком”, попроси всіх дати тобі чверть години. Часто цього достатньо, щоб закінчити невідкладну справу або трохи перевести дух.

Навушники, ритуали. Як створити атмосферу, навіть якщо ти не одна

Навушники з улюбленою музикою, білим шумом або ефектом заглушення – справжній рятівник від відволікаючих звуків. Мені допомагає з концентрацією гучна добре знайома музика, мелодії без слів або звуки морських хвиль. І звісно ж таймер, який не тільки допомагає організувати власний час, а й дає рідним розуміння, що ти не пропадеш невідомо наскільки.

Також у якості атрибутів можна додати запахи та світло – арома-лампи, приглушене освітлення або, навпаки, виділений світлом робочий острівець, навіть сонцезахисні окуляри створюють ефект окремого простору. А ще улюблений плед чи халатик, та сама сумка з рукоділлям – є частиною ритуалу “вимкнення” й сигналізують усім: “я зараз не доступна”.

Чому важливі компроміси та домовленості

Життя в родині – це не тільки про безумовну любов та нескінченне прийняття, це також і про компроміси з домовленостями. Зазвичай для того, щоб дійти згоди достатньо поговорити з розумінням того, що в іншого члена родини є тільки його досвід та власна думка щодо певної ситуації, що він або вона так само любить тебе, як ти його/її.

Говорити потрібно, коли ви обоє знаходитеся у спокійному стані без претензій та звинувачень, використовуючи “я-повідомлення” і обґрунтування. Наприклад, можна використати такі:

• Психологічний комфорт: “Всім (і тобі, і мені) потрібен особистий час. Ми можемо присвятити його важливим для себе справам, відпочинку, мріям чи навчанню. Коли я якийсь час роблю те, що мені подобається, мій настрій піднімається, і я можу ділитися хорошими емоціями з тобою”.
• Менше конфліктів: “Коли всі знають і дотримуються меж, сварок через «ти мене постійно відволікаєш» стає менше”.
• Приклад для дітей: “Якщо діти бачать, що батьки поважають особистий простір одне одного, вони вчаться робити так само у своїх стосунках”.
• Більше гармонії в стосунках: “Особистий час дозволяє не тільки уникнути перевантаження, а й цінувати спільні моменти ще більше”.

Як навчитися говорити «мені зараз потрібно побути наодинці» без почуття провини

Не знаю, чому так сталося, але втома у нас чомусь часто асоціюється зі слабкістю, а бажання присвятити час собі та своїм захопленням – егоїзмом. І те, і те не відповідає дійсності, адже це просто фізіологічні стани – як голод чи бажання спати.

Тому єдиний вихід – говорити прямо, але м’яко: “Я зараз хочу побути наодинці. Це не через тебе, просто мені потрібно відпочити”.

Також, як я вже писала раніше у цьому дописі, треба попереджати заздалегідь – якщо всі знають, що певний час ти присвячуєш якійсь діяльності, менше шансів на непорозуміння.

Встановлювати рамки через позитив: “Якщо я матиму трохи часу для себе, потім із задоволенням проведу його з тобою”. Це добре спрацьовує для дітей, але лише за тієї умови, що ти дотримаєшся слова. Звісно, можуть статися якісь непередбачувані ситуації, коли тобі потрібно більше часу або ти пізніше не згадаєш про обіцянку. Якщо “кредит довіри” дитини у тебе великий, то це, скоріше за все, забудеться, але зловживати все одно не варто.

Я вже не раз повторювала, мати час для себе нормально, це не егоїзм, а необхідність, тому не потрібно виправдовуватися, коли домовляєшся про особистий простір.

Можна вигадати такі сигнали та нагадування, які сподобаються членам твоєї родини. Наприклад, табличка «Не турбувати» на дверях, як в американських фільмах, або навушники, або розкладена ширма, як знак того, що зараз потрібен спокій.

Якщо повної тиші досягти важко, можна домовитися про зменшення шуму (наприклад, тихі ігри для дітей або перегляд фільмів у навушниках).

Отже…

Особистий простір і час у великій родині і на обмеженій території – це не фантазія, а реальність, якщо знайти правильний підхід до того як зберегти цей особистий простір. Підтримка та взаєморозуміння, компроміси, домовленості і звісно любов допоможуть дійти злагоди й подолати будь-які побутові незручності.