Критика для письменника: як відрізнити корисну від марної та що з нею робити

Відгук на текст буває різним. Хтось пише “чудова історія, дякую”, хтось — “нудно”, а хтось одразу вказує, де саме в сюжеті виникає провал. Все це називають критикою, і з кожним таким відгуком доводиться щось робити. Порада “просто не звертай уваги” і порада “прислухайся до кожного” однаково не працюють.

У статті про страх успіху я вже згадувала, що давно перестала сприймати всю критику однаково, але відклала розмову про це на потім. “Потім” прийшло 🙂.

Критикою тут я називаю будь-яку оцінку тексту, яка містить судження: “це працює”, “це не працює”, “тут щось не так”. Вона відрізняється від поради (“зроби героя активнішим”) і від простої емоційної реакції (“ой, як шкода героїню”), хоча в одному коментарі легко можуть уживатися всі три.

У цій статті розберемо, які бувають види критики, як відрізнити корисну від марної, чим зовнішній голос відрізняється від внутрішнього і що робити з усім цим на практиці. Приклади я буду брати з власного досвіду, вигадувати власні класифікації, тому геть не претендую на академічну достовірність. Тож, якщо ти відчуваєш чи знаєш це якось інакше, запрошую поділитися своїм досвідом в коментарях.

Три способи розділити критику

Я розділяю критику за трьома ознаками. Кожна відповідає на своє запитання.

Перша ознака — тон. Як-то кажуть: приємно чи неприємно? Позитивна критика хвалить, негативна вказує на недоліки.

Друга — користь. Що зі сказаного можна використати, щоб змінити текст? Конструктивна критика дає щось, з чим можна працювати. Марна нічого такого не дає.

Третя — джерело. Хто говорить? Зовнішня критика приходить від інших людей: читачів, редакторів, колег. Внутрішня — це голос у твоїй голові, який оцінює написане ще до того, як це прочитає хтось інший.

Хитрість у тому, що ці три ознаки незалежні одна від одної. Негативний відгук цілком може бути конструктивним, а позитивний — марним. Ось три ілюстрації:

“Тут герой раптом змінює рішення, і не зрозуміло, чому” — негативна, конструктивна, зовнішня.

“Щось не зрозуміла, але гарно” — позитивна, марна, зовнішня.

“Ти все одно не вмієш писати діалоги” — негативна, марна, внутрішня.

Плутанина між цими ознаками і є причиною більшості проблем з критикою. Якщо сприймати “негативне” як “марне”, можеш втратити цінні зауваження. Коли “позитивний” відгук автоматично сприймається як “корисний”, ти нічого не міняєш, хоча текст міг би бути кращим.

Далі розглянемо кожну ознаку окремо, починаючи з тону.

Позитивна й негативна критика: що кожна дає

Тон відгуку ми відчуваємо першим, ще до того, як зрозуміємо, що саме в ньому сказано. Тому через тон легко пропустити зміст.

Позитивний відгук приємно читати, і його справді варто цінувати. Він підтримує, дає мотивацію, особливо на початку, коли ти ще не знаєш, чи твій текст хтось читає. Але в нього є межа. Фраза “чудова історія, дякую” повідомляє, що читачеві було добре, і більше нічого. Вона не каже, що саме спрацювало, а отже, ти не знаєш, що зберегти в наступній книзі.

Інша річ, коли позитивний відгук конкретний: “діалоги такі живі, що я наче чую людей”. Це вже інформація: у тебе щось виходить, і цього не варто ламати під час правок.

Є ще одна небезпека. Якщо хвалять усі й за все, легко повірити, що в тексті немає що покращувати. А хвалити можуть із ввічливості, із симпатії до автора, із небажання засмучувати.

Негативний відгук читається інакше. Його помічаєш одразу, і одне неприємне речення може перекрити десять приємних. Це нормально, наш мозок так працює, і картати себе за це не потрібно.

Але негативний тон ще нічого не каже про те, чи правий читач. Він може вказувати на справжню проблему, а може просто означати, що книга не для нього. Щоб це з’ясувати, треба дивитися на зміст, і про це в наступному розділі.

Буває й так, що відгук сформульований різко, а думка в ньому корисна. Різкість стосується форми, а правильність відгуку залежить від змісту.

Практичний прийом

Практичний прийом, який допомагає відділити тон від змісту: перекажи відгук своїми словами без емоцій. “Це жахливо, герой просто дурний” перетворюється на “читачеві не сподобався вчинок героя”. Тепер видно, про що йдеться: про конкретний вчинок, який можна знайти в тексті й оцінити. Якщо після такого переказу нічого не лишилося, це був вибух емоцій, і з нього справді нічого взяти. Якщо ж лишилося спостереження, є з чим працювати.

Ось як це виглядає на моїх відгуках. Під “Чужою секретаркою” багато коротких слів подяки на кшталт “чудова історія, дякую автору”. Вони приємні, але додати до тексту нічого не можуть. Один відгук був іншим: читачка написала, що за моїми діалогами навіть уявляє людину. Тепер я знаю, що в діалогах у мене виходить, і буду це берегти.

Був і коментар, який за тоном негативний: “щось дуже напрягає ця дешева квартира”. Читачці було некомфортно, а для мене це стало знаком, що інтрига майбутньої “незручної зустрічі” вже проглядається.

Конструктивна й марна критика

Конструктивна критика — це така, з якої можна зробити дію. Вона не мусить бути м’якою чи приємною, їй достатньо бути конкретною. Перевірити, чи відгук саме такий, можна трьома запитаннями. Де саме в тексті? Що саме не спрацювало? Що з цим можна зробити? Відповідь на всі три не обов’язкова. Зазвичай достатньо перших двох: якщо ти розумієш, де й що, решту можна обдумати самій.

Ось приклад, як це виглядає: “У другому розділі героїня погоджується на побачення, хоч кількома сторінками раніше відмовлялась, і мені не зрозуміло, чому”. Тут є місце (другий розділ) і причина (різка зміна рішення без пояснення), і ти можеш відкрити текст та перевірити.

Навіть якщо ти вважаєш, що там усе логічно, це корисне спостереження: саме тут читач відчув розрив.

Марна критика не відповідає навіть на перше запитання: “нудно”, “не сподобалось”, “слабко” — це не обов’язково хибні слова. Читачеві справді могло бути нудно. Але з такою фразою неможливо працювати, бо невідомо, де й чому. Тому “марна” тут означає радше “поки що неконкретна”. Іноді її можна перетворити на корисну одним уточнювальним запитанням: “Де саме вам стало нудно?” Про те, як просити відгук, щоб він був корисним, я збираюся написати окремо.

До марної належать і порівняння без аргументів — “у такої-то краще”, і поради написати інакше — “я б зробила героїню іншою”. У таких відгуках немає нічого, що можна перевірити в твоїй книзі.

Приклад із моїх відгуків: читачка написала, що мова книги грамотна, “за винятком кількох огріхів”. Слова приємні, але без конкретики з ними нічого не зробиш, бо невідомо, де саме шукати. Я відповіла, що до критики ставлюся добре, і попросила писати, якщо вона помітить щось конкретне. Так неконкретне зауваження отримує шанс стати корисним.

Помилка, смак чи очікування

Корисно ще розрізняти, що саме критикує читач. Є три варіанти.

Помилка: у тексті щось суперечить собі або реальності. Герой має блакитні очі, а в наступному розділі карі. Подія відбулась у вівторок, а наступна сцена вже у п’ятницю. Гроші на рахунку є, а за кілька сторінок їх немає. Це можна перевірити й виправити, і сумніватися тут нема в чому.

Смак: читачеві не сподобався стиль, темп або тип героя. Це не помилка, і виправляти тут нічого. Проте така критика показує, для кого твоя книга не підходить, а це теж інформація.

Очікування жанру: читач відкрив книгу, чекаючи детектив, а знайшов романтичну історію. Текст тут може бути в порядку: книга просто потрапила не до свого читача. Тоді варто глянути на анотацію й жанрові позначки.

Два приклади з моїх книг, де межа між помилкою й смаком не очевидна.

Перший: читачка зауважила, що в одному з розділів “Чужої секретарки” мама збиває картопляне пюре блендером, і запитала, навіщо, бо таке пюре неможливо їсти. З погляду читачки це помилка, яку можна перевірити. Я відповіла жартом, що на колір і смак товариш не всяк, бо сама люблю саме таке пюре.

Другий: читачка вказала на русизм “дурочка” в книзі “Кохання = Вітер” і запропонувала українські відповідники: “дурепа”, “дурненька” й інші. Зауваження конкретне, слово легко знайти в тексті. Мені самій воно трохи муляло, але тон саме цього слова якнайкраще передавав ставлення героя. Я готова була прислухатися до критики, якби знайшла більш відповідне. Тому провела дослідження і з’ясувала, що це питоме українське слово, яке використовували класичні українські автори.

Отже, навіть конструктивна критика не завжди відповідає задуму автора й не обов’язково має бути прийнята.

Критика, яка говорить про автора коментаря

Бувають відгуки, які більше розповідають про самого читача, ніж про текст. “Мене завжди дратують героїні, які…” — це твердження про досвід і вподобання людини. Воно не вказує на місце в тексті, і його не можна перевірити. Це не означає, що такий відгук нічого не варт: так конкретний читач реагує на таку книгу. Але змінювати текст через нього зазвичай не потрібно.

Приклад з мого досвіду: “Особисто мені не вистачило епілогу”. Це побажання конкретної читачки, і вона сама позначила його як особисте. Змінювати книгу через таке не обов’язково. Я порадила їй продовження серії, де історія триває.

Коли кілька людей кажуть одне й те саме

Одна людина може помилятися. Але коли кілька незалежних читачів вказують на одне й те саме, це вже сигнал, навіть якщо слова різні. “Нудно в середині”, “кинула читати десь на половині”, “не зрозуміла, чому героїня так вчинила” можуть означати одну проблему. Тому корисно не лише читати кожен відгук окремо, а й зіставляти їх між собою.

Коли це взагалі не критика

Не кожен коментар, який звучить неприємно, є критикою. У критики є конкретний предмет: текст, сцена, персонаж, слово. Коли предмет зникає, лишаються образи автора, глузування, повідомлення без жодного змісту, коментарі заради реакції. Такі висловлювання не можна перевірити по тексту, бо вони не стосуються тексту.

Простий спосіб це визначити: спробуй знайти в коментарі хоч одне місце, на яке можна показати пальцем. Якщо його немає, шукати в такому коментарі зерно правди не варто. Його там, найімовірніше, немає.

З таким можна нічого не робити. Не відповідати, не виправдовуватись і не пояснювати. Якщо це систематичні образи чи погрози, користуйся скаргою на платформі або блокуванням, бо це вже не розмова про книгу. Право не відповідати теж частина вміння працювати з відгуками.

Зовнішня й внутрішня критика

Зовнішня критика приходить від інших людей: читачів, редакторів, колег, бета-рідерів. Її можна перепитати, зіставити з іншими відгуками й перевірити по тексту. Вона обмежена людьми й часом: хтось прочитає, хтось ні.

Внутрішня критика — це твій власний голос, який оцінює написане ще до того, як це побачить хтось інший. Він завжди поруч, його не можна перепитати, і саме тому він часто здається переконливішим за зовнішній.

Внутрішній критик не завжди ворог. Саме він підказує, що цей абзац затягнутий, а діалог можна скоротити. Проблема починається лише тоді, коли голос переходить від спостережень до вироків: “в мене нічого не виходить”, “це ніхто не буде читати”. Тут знову допомагає питання про перевірку конструктивності.

“Діалог на третій сторінці затягнутий” можна відкрити й оцінити — конструктивно.

“Я не вмію писати” перевірити неможливо, бо немає ні місця, ні причини, ні того, що можна було б змінити — марно.

Буває, що внутрішній голос підхоплює зовнішній відгук і перетворює його на вирок. Читач написав “затягнуто в середині”, а внутрішній критик вирішив: “отже, я нудно пишу”. Перше речення стосується тексту й одного місця в ньому. Друге вже оцінка тебе як авторки. Про те, як відділяти відгук про текст від оцінки себе, я збираюся написати окремо, у статті про внутрішнього критика.

А поки один практичний спосіб. Внутрішній вирок можна записати на папері й поставити йому ті самі три запитання, що й зовнішньому відгуку: де саме, що саме й що з цим можна зробити. Якщо відповісти нічого, це шум. Якщо виходить конкретна відповідь, це вже робоче зауваження. Схожу техніку, письмовий діалог із власною частиною, я розбирала в статті про діалог із частиною себе.

Що робити з критикою

Далі вся розмова зводиться до практики: що робити, коли негативний відгук уже прочитаний і настрій зіпсований? Щоб не впадати в крайнощі “ігнорувати все” або “виправляти все”, притримуйся такої послідовності.

Не поспішай реагувати. Після відгуку, особливо неприємного, тонку душу автора захоплюють емоції. Якщо це сталося, відклади реакцію на добу або хоча б на кілька годин. І коли заспокоїшся, ти побачиш, що в ньому сказано насправді.

Потім розбери відгук тими інструментами, про які вже йшлося. Перекажи його без емоцій, щоб відділити тон від змісту. Визнач тип: помилка, смак чи очікування жанру; конструктивна чи марна; про текст чи про автора. Звір із текстом: відкрий місце, про яке йдеться, і подивись на нього свіжим оком.

Після цього в тебе три варіанти.

Прийняти й виправити. Це коли відгук вказує на помилку або на місце, де текст справді не працює. Саме так з’являється краща версія розділу.

Відкласти. Це коли ти не певна. Один відгук ще не доказ, а от якщо така сама думка прозвучить удруге чи втретє, це вже сигнал. Такі відгуки корисно порівняти.

Відхилити. Це коли відгук стосується смаку, жанрових очікувань чи вподобань самого читача, або коли ти обміркувала зауваження й свідомо вирішила залишити текст як є. Це повноцінне рішення. Різниця між “не звернула уваги” і “розглянула й вирішила залишити” суттєва: у другому випадку критика зробила свою справу, навіть якщо текст не змінився.

Як відповідати читачеві

Зазвичай достатньо подякувати. Виправдовуватись і пояснювати необов’язково, а сперечатися з читачем про його враження марно: воно в нього вже є. Якщо відгук неконкретний, можна ввічливо попросити уточнити, що саме малося на увазі.

Не міняй усе одразу

Якщо відгуків кілька, і вони стосуються сюжету, не поспішай виправляти все за один раз. Кожна правка може створити нову проблему в іншому місці тексту, тому краще рухатися по одному зауваженню й після кожного перечитувати.

Наостанок

Критика не перестане приходити, і навіть найдобріші відгуки іноді завдаватимуть клопоту. Але з нею можна працювати, як із будь-яким робочим матеріалом: розглянути, зважити й вирішити, що з нього знадобиться. Навіть коли відповідь “нічого”, це теж результат роботи. Саме вона вдосконалює тебе як автора.

У планах окремі статті про те, як просити відгук, щоб він був корисним, і про внутрішнього критика письменника. А поки розкажи в коментарях, яка критика зустрічається тобі найчастіше і що ти з нею робиш. Мені справді цікаво.

До зустрічі на друкованих сторінках!