Ти починаєш писати книгу. Перші сторінки вилітають легко: натхнення захоплює, текст ніби пишеться сам, а в голові вже з’являється картинка як ти передаєш готову історію на публікацію. У такі моменти легко повірити, що цього разу ти точно зможеш написати книгу до кінця.
А потім щось змінюється.
Збережи в Pinterest (або додай в закладинки) цю сторінку: Я буду доповнювати цю статтю в майбутньому, тому обов’язково додавай сторінку в закладинки, щоб дізнаватися нові способи боротьби з “неписанням”. Також прошу згадувати автора, коли ділишся корисною інформацією з цієї статті з друзями та в соціальних мережах.
Ти відкладаєш текст на день, потім ще на один. Коли повертаєшся — вже не зовсім розумієш, що з ним робити. Те, що вчора здавалося цікавим, сьогодні виглядає слабким. Ідея вже не чіпляє так, як на початку, а сам текст починає дратувати.
У якийсь момент ти просто перестаєш відкривати цей файл.
Потім з’являється нова ідея — і все повторюється. Новий старт, новий ентузіазм… і знову той самий фінал десь посередині.
І десь між цими спробами з’являється думка: можливо, я просто не здатна на це.
Я вже писала статтю про те, як почати писати книгу, але насправді більшість людей застрягає не на початку, а на середині.
І проблема не в тому, що тобі не вистачає дисципліни чи таланту. Просто в якийсь момент закінчується легка частина — і починається справжнє ремесло.
Чому я не можу написати книгу?
Це питання я ставила собі не раз, бо спроб почати було безліч, а результату, до часу, не було зовсім. У мене добре виходили невеликі розповіді, гарно давалися описи, але хотілося чогось великого значного. Я робила вправи для розвитку уяви, приймала участь у творчих майстернях та челенджах — і все начебто виходило. Та коли справа доходила до того, щоб написати роман чи хоча б повість, десь в процесі я впиралася у стіну повної тиші.
Я заспокоювала себе тим, що ідея слабка, що я просто “переросла” цю тему, а в деякі найкризовіші моменти приходило переконання — я просто не можу написати книгу, бо не маю таланту. Я кидала письменство й перемикалася на іншу сферу життя.
Але проходив час і руки знову починали свербіти, а чергова ідея переслідувала мене наче маніяк.
Страх сковував мене, але я приймала вольове рішення почати знову. Та проходило зовсім небагато часу як мій ентузіазм знову стихав, а історія знову обривалася на середині.
І я знову посипала голову попелом, називала себе нездарною баламуткою, яка нічого не може довести до кінця й… змирялася.
Мислення має значення
Я кидала не тому, що я слабка. І впевнена, що у тебе так само. Справа тут не у силі волі чи якихось знаннях. Справа у мисленні.
Погодься, іноді дуже важко зробити якусь річ вперше не тому, що вона складна, а тому що у тебе просто ще немає досвіду виконання цієї задачі. Можливо, ти такого не пам’ятаєш, але я пригадую, як страшно було самій переходити через дорогу у першому класі або коли мене вперше відправили до магазину за хлібом. Стільки всього треба не забути та врахувати. Але в дорослої людини це не викликає якихось особливих почуттів, бо вона точно знає, яка повинна бути послідовність дій; і робити їх не важко, бо це вже було зроблено мільйон разів.
Так і з написанням книги вперше, так і з будь-якою іншою справою.
Письменництво здається складним ще й тому, що воно століттями романтизувалося. Це наче алхімія творчості — щось святе і неосяжне.
Та насправді це ремесло.
Як з рук досвідченого гончаря виходять витончені вироби, так і з рук досвідченого письменника виходять цікаві й сповнені історії. Тож, як у першого за плечима купа кривих та тріснутих горщиків, так і в другого — сотні сторінок слабкого й безглуздого тексту.
Але ж хочеться іншого…
Що насправді відбувається на середині книги
Тож що, все ж таки, відбувається? Чому не виходить дописати книгу навіть якщо ти відчуваєш реальну необхідність цього? Пройдімося по етапах невдалої спроби.
Перший етап — Старт
Тут все чудово, ти відчуваєш натхнення. Рядки течуть наче жвавий струмочок, весело захоплюючи тебе в історію. Персонажі як живі починають розгортати активну діяльність. І ти хочеш якнайшвидше занурити їх у вир подій та пригод. На цьому етапі в автора відбувається стрибок дофаміну, він або вона почуваються насправді щасливими.
Другий етап — Невизначеність
На цьому етапі ідеї, які стали поштовхом до написання історії, як правило, закінчуються. На цьому етапі вже не обійтися без побудови структури, бо сюжет може поплисти або затягнутися в непотрібних місцях. Якщо персонажів багато, то з’являється необхідно прописати їхні характеристики та зв’язки. Емоційний сплеск трохи вщухає й автор починає писати на вольових або дисципліні.
Третій етап — Втома
На цьому етапі натхнення остаточно покидає автора. Абияк дописану сцену чи арку змінює порожній аркуш. З кожним перечитуванням зростає враження, що все тут криво та косо. Мозок активно починає уникати складного і вимикається.
І найнерозважливіше, що ти можеш зробити на цьому етапі — зупинитись. Втома — це не знак “Стоп”, це просто ще один етап твоєї творчості. Природній. І я б навіть сказала — неминучий.
Але так само неминуче буде і нове натхнення, і нова воля писати. І зрештою логічний кінець твоєї історії.
Чому ти кидаєш (камені спотикання)
Тут перерахую конкретні причини того, чому я не можу написати книгу, а ти перевір чи збігаються вони з твоїми:
- Ти бачиш, що текст неідеальний. Перечитуючи історію ти раптом усвідомлюєш, що на папері вона виглядає не такою геніальною, як у твоїй голові, й це починає гнітити.
- Ти не знаєш, куди рухається сюжет. У тебе є крутезна героїня (або герой), яка живе у надзвичайному світі, але у тебе ані “точки В”, тобто того, що персонаж потребує, ані маршруту, який він має пройти.
- Ти починаєш редагувати замість писати. Постійні правки не тільки сповільнюють роботу, а й притуплюють натхнення.
- З’являється страх оцінки. Думки про те, як сприймуть твою історію читачі можуть буквально сковувати зсередини.
- Падає інтерес. Життя буремне, і є безліч факторів, які будуть відволікати, заважати твоїй творчості, перемикаючи увагу на себе.
Можливо, у тебе є й свої камені спотикання, які не згадала я. Пиши їх в коментарях, і я спробую прибрати їх в наступних розділах цієї статті.
Як дописати книгу, якщо ти постійно кидаєш
Якщо чесно, тут не буде чарівної пігулки. Немає способу зробити так, щоб середина книги раптом стала легкою. Але є способи пройти її з меншими втратами.
Не повертайся переписувати початок
Початок майже завжди виглядає слабшим через кілька тижнів. Це нормально. Кожна написана сторінка призводить до твого зростання, тож нічого дивного в тому, що ти ростеш швидше, ніж текст.
Але проблема виникає тоді коли постійне переписування створює ілюзію роботи. Тобі здається, що ти зайнята книгою, але насправді історія стоїть на місці.
Єдине завдання першого чернеткового варіанту — дійти до кінця.
Пиши погано
Серйозно. Не стримуй себе. Твоє головне завдання зараз — рухатися вперед сюжетом.
Особисто для мене це, мабуть, найскладніша частина.
Бо хочеться, щоб текст одразу був красивим, глибоким, атмосферним і готовим до друку. Але перша версія книги — це не книга. Це будівельні ліси навколо книги.
Дозволь собі банальні діалоги. Криві сцени. Тимчасові імена персонажів на кшталт “сусідка №2”.
Ідеальний текст не пишеться. Він редагується. Тому поки що не думай про фінальну якість.
Коли ти пишеш першу чернетку і одночасно оцінюєш її як уже готову книгу, ти граєш одразу дві ролі: автора й критика. А критик майже завжди голосніший.
Спробуй домовитися із собою: зараз я не створюю шедевр. Я накопичую матеріали для майбутнього шедевра.
Рухайся сценами, а не ідеальними розділами
Іноді глава не пишеться повністю. Але пишеться одна розмова. Одна сварка. Один момент. Цього достатньо.
Книга складається не з красивих назв глав. Вона складається зі сцен, які наповнюють розділи.
В одній зі своїх новел я кілька разів міняла розмір та зміст глав, компонуючи їх з одних і тих самих сцен, аж поки не знайшла ідеальний на мою думку обсяг і зміст.
Став мікроцілі
Це взагалі золото! 200 слів/15 хвилин щодня часто працюють краще за обіцянку написати три розділи за вихідні, бо маленька ціль не лякає мозок.
200–500 слів — це небагато. 15 хвилин — зовсім недовго.
І звісно за ці 15 хвилин ти не повинна написати розділ. Нічого страшного навіть, якщо ти напишеш всього одне лише речення. Воно стане поштовхом, бо це вже не “нічого не можу”.
І через місяць такі маленькі кроки можуть перетворитися на десятки сторінок, яких до того не існувало.
Як не кидати писати на півдорозі
Тепер про схоже, але дещо інше питання: не “як дописати книгу”, а “як не зникати з неї на кілька місяців”. Адже, як я вже писала письменництво — це ремесло, яке потребує постійної практики.
- Прийми, що мотивація нестабільна.
Мотивація — жахливий начальник. Сьогодні вона є. А завтра ти не виспалася, посварилася з кимось або просто втомилася і її не стало. Якщо писати тільки на натхненні, книга буде рости ривками. Або прийде стан “Я втратила інтерес до історії”.
- Створи мінімальну рутину.
Не “писати дві години щодня”, а вже згадані 15 хвилин/200 слів. Або навіть просто відкривати файл щовечора. Рутина має бути настільки маленькою, щоб її було важче пропустити, ніж зробити.
- Дозволь собі писати уривками.
Не обов’язково рухатися строго від першого розділу до останнього. Бувають моменти, коли в голову приходить сцена, до якої за сюжетом ще як до Києва рачки. Або навпаки — виникає необхідність повернутися назад та прояснити якийсь сюжетний поворот. Або ти знаєш, чим завершиться арка, але поки що не знаєш як до цього підвести.
Отже, не пишеться розділ 8? Окей. Переходимо до фінальної сцени. Діалогу, який розкриває новий бік персонажа. Конфлікту між друзями.
Історія не образиться.
- Не вимірюй прогрес ідеальністю.
Напевне у тебе є улюблена письменниця або письменник, на яких ти рівняєшся. Проте це зазвичай програшний варіант. Бо будь-яка твоя сторінка програє книгам, які ти любиш.
Порівнюй себе не з готовими романами. Порівнюй себе з собою вчорашньою.
Ти не починаєш з нуля
Я насправді досить гостро реагую, коли із задуму не виходить історії — відчуваю, що десь недопрацювала, втратила час. У мене є чернетки історії, яку я починала писати у 15 років. І чесно, я кілька разів зазирала в них зі сподіванням, що можливо цього разу…
Деякі з таких історій я навіть “домучила” до кінця.
Але зараз є річ, яку я зрозуміла занадто пізно: навіть недописані тексти — це не марна трата часу.
Кожна кинута історія навчила мене чомусь: де я втомлююся, де гублю сюжет, де починаю саботувати себе.
- Тепер я знаю свої слабкі місця.
- Я вже “переживала” середину книги.
- Я вже відкривала файл після перерви.
- Я вже написала слабкий текст і знаю, в чому його слабкість.
Це не нуль.
Можливо, у тебе досі немає готового роману. Але це не означає, що ти не здатна його створити. І завершення книги — це не магічний ритуал. Це навичка переживати момент, коли більше не цікаво, страшно або важко — і все одно відкривати файл.
Більшість людей кидає не тому, що не можуть писати. А тому, що доходять до місця, де писання перестає бути красивою фантазією і стає ремеслом.
Тому після цієї статті у мене до тебе дуже проста пропозиція.
Відкрий той файл.
Напиши сьогодні хоча б 200 слів.
Навіть якщо вони будуть поганими.
І до зустрічі на друкованих сторінках!
