Я вирішила написати цей лист собі з минулого, бо зараз знаходжуся на такому етапі свого життя, коли треба, але страшно рухатися вперед. Тому мені потрібно озирнутися назад та усвідомити, як за цей час змінилося моє життя, як змінилася я та зрозуміти чи вдалося мені досягти чогось вартого уваги та гордості. Це такий собі діалог мене зі мною і з тобою. Це можливість зібрати найцінніші уроки, які я засвоїла за ці роки, і поділитися ними. І хоч я не можу повернутися назад у часі, я можу допомогти комусь, хто зараз стоїть на тому ж місці, що й я десять років тому. Бо, можливо, хтось читає цей текст і бачить у ньому відображення власних сумнівів, мрій та сподівань.
Збережи в Pinterest (або додай в закладки) цю сторінку. Тут описана дуже корисна методика, яка ще не раз стане тобі у нагоді, тому обов’язково закріпи її та збережи на дошці Pinterest. Таким чином ти зможеш повертатися до цієї статті пізніше.
Лист до себе з минулого
Здоровенька будь, Оленко! Рада вітати тебе з далекого 2025 року.
Тобі зараз непросто, ти нарешті вирішила перестати плисти за течією свого життя та почала будувати кар’єру в сфері управління персоналом. Маю тобі сказати, що у тебе все вийде, і ти доволі швидко зростатимеш кар’єрними сходами. А все завдяки тому, що ти:
- Перестала боятися бути амбіційною. Невпевненість у своїх силах, небажання виділятися та брати на себе відповідальність дуже довго придушували жагу до нових знань та можливостей, але ти впоралася.
- Навчилася оцінювати ризики. Але спершу ти зрозуміла, що дуже часто ми боїмося робити щось нове через уявні ризики щось втратити. Проте насправді реальну оцінку цих ризиків мало хто проводить. А якби провели, то зрозуміли б, що страхи безпідставні, або шанс невдачі значно менший, ніж ми собі це уявляли.
- Навчилася говорити “ні”. Я відмовляю, якщо робота не входить в мої компетенції. Я відмовляю, якщо постраждає мій особистий час, стосунки або душевний спокій (тут можуть бути виключення, але не на постійній основі). Я відмовляю людям, які намагаються скинути на мене свою роботу або відповідальність. Я відмовляю людям, з якими не можу працювати. Буває через якісь ситуації в минулому, але й просто так також можна.
Я знаю, моя люба, що на серці у тебе неспокійно через розгортання АТО зовсім близько від кордонів Харківської області. Ти страждаєш через понівечені життя біженців та тих, хто в окупації, загибель захисників України. Мушу тебе засмутити – у 2025 році буде ще гірше й ще важче. Війна не омине і твоє рідне місто, і твою родину. Проте завдяки цьому всьому ти зрозумієш, що ти сильніша, ніж здається. Незважаючи на всі випробування та виклики, тобі стане сил знову звестися на ноги, оповити турботою дітей та рухатися до своєї мети.
Втім, кар’єра невдовзі перестане бути твоїм пріоритетом. І ти здивуєшся, дізнавшись, що вирішила стати письменницею. Ти начхаєш на всі ті незавершені “шедеври”. Відкинеш переконання, що в тебе немає таланту. І забудеш біль розчарування від критики. Ти зрозумієш, що не треба боятися критики. Вона твоя учителька й найліпша подруга. Ти почнеш шукати її, чекати на неї та просити її в читачів та колег. І саме завдяки цьому дуже швидко зрозумієш, чому у тебе не виходило, й замість критики почнеш отримувати захоплені відгуки та вдячність.
А ще, Оленко, ти зрозумієш, що впевненість приходить з досвідом, тому не має сенсу чекати на “правильний момент”. Все, що тобі потрібно робити, – пробувати, діяти й повторювати. Тільки так.
Поступово ти зрозумієш, що письменництво – це не просто хобі. Творчість та розвиток стануть новою віссю твого життя, навколо якої ти будеш будувати свою місію, цілі та задачі. Ти захочеш глобальних змін не тільки для себе, а й для багатьох таких саме як і ти українських авторів-початківців, які хочуть навчитися писати чудові твори та знайти своїх читачів. Тому що будеш знати, що у світі художньої літератури немає конкуренції, адже читачі завжди хочуть нових емоцій, нових пригод, нових творів.
Ти живеш своє життя, Оленко, і завдяки тобі я така, як є. Дякую.
Які поради я б собі дала?
Перш за все, хочу сказати, що навряд чи прислухалася б до тих порад, хай від кого б вони були. Адже ці речі я не робила не тому, що не знала про них, а тому, що була не готова. Однак, якби я з минулого попросила поради, то я нинішня сказала б про таке:
Зверни увагу, яке важливе тобі схвалення інших людей.
Це не погано, проте потрібно шукати ресурс всередині себе. Не намагайся подобатися всім, підлаштовуватися та уникати конфліктів заради чужого чи свого комфорту. Це уявний комфорт. Будь чесною із собою. Запитай себе: що ти хочеш робити не для того, щоб отримати похвалу, а тому, що це справді твоє? Навчися бути собі найкращою підтримкою, бо саме твоя власна думка має бути визначальною.
Дозволь собі помилятися та вчитися на власному досвіді.
Помилки – це не провал, а можливість зростати. Ти занадто довго боятимешся зробити щось не так, а потім шкодуватимеш про втрачений час. Ідеальний момент не настане, і ти ніколи не будеш повністю готова. Але дії дадуть тобі більше розуміння, ніж будь-які роздуми. Тому замість того, щоб чекати правильного часу, просто зроби перший крок.
Виділяй час на те, що тобі важливе, але роби це з розумом.
Розклади та таймінг – це не про обмеження, а про свободу. Якщо ти не плануєш день, то тобою керуватимуть обставини, і важливе завжди відходитиме на другий план. Не чекай натхнення – створи для нього умови. Змінюй види діяльності, щоб мозок не вигоряв. Якщо ти відчуваєш втому, не змушуй себе працювати через силу – краще зроби паузу, і тоді енергія повернеться. Навчися розпізнавати моменти, коли тобі дійсно потрібно відпочити, а коли – просто побороти лінь.
Цінуй себе та свої досягнення.
Не знецінюй свої зусилля лише тому, що хтось зробив більше чи швидше. Порівнюй себе тільки із собою вчорашньою. Ти ростеш, навіть якщо не помічаєш цього. Радій будь-яким перемогам і не забувай, скільки всього ти вже подолала.
Про повернення в минуле та “якби ж знати”
Я не раз чула як жінки кажуть: «От якби я знала це 10 років тому, все було б інакше». Але чи справді це так?
Якби ти почула ці поради раніше, чи скористалася б ними? Чи зробила б інший вибір, уникнула б помилок і зберегла собі нерви? Можливо. Але в цьому і є парадокс: ми не можемо обігнати власний досвід.
Якщо казати про мене, то кожен момент, кожен виклик, кожна невдача були важливою частиною мого шляху. Всі сумніви, страхи, розчарування, які я пережила, зробили мене тією, ким я є зараз. І навіть якщо було важко, навіть якщо щось в той момент здавалося непоборним, я не впевнена, що захотіла б щось змінити.
Тому, замість того щоб шкодувати про минуле, я намагаюся використати свій досвід у майбутньому. Те, що я знаю зараз, допомагає мені приймати кращі рішення, бути сміливішою та більш вдячною.
Тож якби я мала можливість звернутися до себе в минулому, замість порад я б сказала: «Ти впораєшся. І навіть якщо щось піде не так – це також частина твого шляху».
Підсумок
Аналізувати свій досвід – важливо. Це допомагає розібратися в собі, побачити свій ріст і зробити висновки для майбутнього. Але не застрягати в минулому – ще важливіше. Постійні роздуми про те, що можна було зробити інакше, не змінюють реальність, а лише висмоктують сили та енергію, які можна спрямувати на теперішнє.
Замість того, щоб шкодувати про втрачений час, краще використати набуті знання, щоб жити свідомо в сьогоденні. Приймати свої помилки як частину шляху, вчитися та рухатися вперед.
А які слова містив би твій лист собі 10 років тому? Чи є поради, які могли б допомогти тобі тоді, і чи прислухалась/прислухався би ти до них? Поділися своїми думками в коментарях.
