Актова структура побудови сюжету

Це оглядова стаття, в якій я дам покрокові стратегії створення цікавої лінії оповідання. Цього разу ми розглядатимемо розподілення тексту за актами. Ближче за все така структура побудови сюжету для сценаристів та драматургів, але цікавий сюжет – є цікавий сюжет. Вивчаючи закони письменництва, ми отримуємо не обмеження, а інструменти. Вони допомагають не блукати в темряві творчості, а впевнено прокладати маршрут до сильного, логічного й емоційно насиченого сюжету. І навіть якщо згодом ти вирішиш порушити всі правила – спершу варто знати, які саме ти ламаєш.

Трьохактна структура побудови сюжету

“Поетика” Аристотеля розглядає трьохактну структуру:

• Початок. Підготовка персонажів, їх стосунків, прагнень та бажань.
• Середина. Сюжет досягає свого апогею.
• Кінець. Вирішення сюжету.

Не смійся, але в деяких моїх творах навіть такої простої структури я не дотримувалася. Що й казати, для мене ще й досі написання закінчення є справжнім випробуванням. Після кульмінації як відрубає, мені більше нічого додати, хоч об’єктивно розумію, що таким кінцем читач не буде задоволений. Втім, для деяких творів відкритий кінець не є недоліком, але про це далі у цій статті.

Як ти можеш здогадатися, трьохактний розподіл тексту є найбільш універсальним і досі. Більше того, він широко використовується у всіх сферах, що стосуються друкованого слова. Не важливо, що ти пишеш, статтю, оповідання, пост в соціальних мережах, не варто забувати, що він повинен мати початок, основну частину та кінець.

Втім сказати, що з античних часів вивчення питання побудови драматичного твору не просунулося, не можна. Наразі існує багато різновидів п’ятиактної побудови сюжету. Вони полегшують автору роботу над написанням тексту в залежності від потреб.

Три з них ми сьогодні розглянемо.

П’ятиактна структура побудови сюжету

Щоб сюжетна лінія тримала увагу читача з першої до останньої сторінки, потрібно більше, ніж просто “маленька дівчина зустріла страшного вовка”. Ідеально, якщо твоя історія будується, як добре налаштований механізм – кожен акт має своє завдання, темп, атмосферу. Бо ж погодься: ніхто не хоче читати роман, в якому герой просто здолав дракона, й жили всі довго та щасливо.

Зав’язка. В першому акті показана експозиція, відбувається знайомство з персонажем. Закидається гачок майбутніх подій. Герої знайомляться між собою, окреслюються вороги та основний конфлікт.

Зростання напруги. Етап здолання перепон, які доля в образі автора щедро дарує героям. Це як підйом на вершину: персонаж чіпляється за скали, з кожним кроком здираючись вище, натрапляє на гостре чи слизьке каміння, зривається та підтягується, десь проскакує швидко, десь повільніше.

Кульмінація. Вся напруга, що накопичувалася на попередніх сторінках проривається вибухом вулкану. Відбувається найбільша драматична чи навіть трагічна подія.

Викриття. В цьому акті всі таємниці чи підґрунтя подій розкриваються читачеві. Навіть те, що раніше лише читалося між строк стає очевидним.

Закінчення. Й ось тепер уже жили вони довго та щасливо…

От і все – п’ять сходинок, які ведуть читача вгору по сюжетному серпантину. Якщо все зроблено грамотно, то твоя історія заграє яскравіше: із захопливою зав’язкою, напруженим розвитком, емоційним піком і логічним фіналом. Не біда, якщо ти не одразу потрапиш в “десятку” – письменницька кухня має право на експерименти. Але знаючи цю базову структуру, ти завжди зможеш відстежити, де історія слабшає й потребує додаткового пороху. І пам’ятай: сюжет – це не кайдани, це GPS-навігатор, щоб не загубитися в хащах власної уяви.

Побудова сюжету АВСDE. Еліс Адамс

Американська письменниця Еліс Адамс запропонувала п’ятиактну структуру для написання коротких творів, яка припала мені до душі. По-перше, вона проста й логічна як A-B-D-C-E, а по-друге, вона починається з дії. Це як сюжетна формула з автоматичним підсилювачем драматизму. Вона гнучка, підходить для різних жанрів і дозволяє тримати читача в емоційному тонусі – від першої дії до останньої крапки. Якщо попередня модель була класичною схемою з актами, то тут – більше кінематографічного ритму, більше динаміки й простору для сюрпризів.

А (Action). Дія. Книга, яка розпочинається з якоїсь захопливої події одразу занурює читача в історію. В залежності від жанру твору подія може бути драматична, комічна чи трагічна. Але основною емоцією, яку викликає перший акт, має бути цікавість: як саме герой чи героїня опинилися в подібній ситуації. І звісно, автору в процесі оповідання необхідно відповісти на це питання.

B (Background). Фон. В цій частині змальовується контекст. Історія персонажа, його характер, бажання, як він чи вона опинилися в ситуації, описаній в попередньому акті. Тобто ще глибше занурюємо читача у світ. Даємо йому розуміння та логіку.

D (Development). Розвиток. Тут у персонажа починає “летіти каміння”. Особисто я просто вбудовую метод побудови сюжету, який описувала в статті Характер + Дія =Сюжет. Саме тут герой чи героїня навчаються, розвиваються, закохуються, потрохи наближуючись до головного ворога.

С (Climax). Кульмінація. Найголовніше протистояння в історії:

• Зустріч з головним ворогом – зовнішнім чи внутрішнім.
• Розкриття страшної таємниці.
• Викриття злочинця.
• Епічна битва.

E (Ending). Кінець. Герої роблять висновки. Життя заспокоюється чи робить новий виток.

A-B-D-C-E – це не просто літературна абетка, а надійна мапа для мандрівки крізь історію. Вона допомагає не заблукати в підвалах експозиції, не провалитися в болото середини і зробити з кульмінації феєрверк. Крім того вона дисциплінує – але в хорошому сенсі: не душить твою фантазію, а направляє її туди, де вона зможе розкритися повністю. Якщо навчишся використовувати цю структуру інтуїтивно – кожна твоя історія буде звучати, як рок-концерт.

П’ятиактна парадигма. Сід Філд

Ця п’ятиактна структура запропонована американським письменником та оратором Сідом Філдом адаптована для написання сценарію за сучасними законами кіно. Але пристосувати для потреб автора художньої літератури його також можна. Особливо круто ця схема працює в динамічних жанрах – детективах, трилерах, пригодах – де темп має значення, а кожна сцена несе сюжетну вагу.

1 акт. Зав’язка. Тут відбувається знайомство з героєм чи героїнею, ми з’ясовуємо про що історія та обставини, що оточують героїв. Тут ми бачимо відправну точку сюжету.

2 акт. Інтрига. Маючи якесь своє бажання (питання), герой чи героїня починає просуватися до нього. Але внаслідок низки несподіваних подій натикається на першу поворотну точку й з головою поринає в головну інтригу. Іншими словами “біжить за білим кроликом та падає в кролячу нору”.

3 акт. Навчання. Тут ми вже звично починаємо ставити перепони на шляху персонажа, але мета не в тому, щоб показати епічну битву чи критичний момент. На цьому етапі антагоніста зазвичай навіть не видно. В третьому акті герої пізнають себе, покращують свої навички, зростають над собою. Й саме з відси вони поступово скочуються у неприємності.

4 акт. Неприємності. Саме тут зазвичай з’являється (або проявляє себе) головний лиходій. Й у героя летить все нове каміння. Тепер уже відомо звідки) Аж поки він натикається на таку стіну, яку “не перепливти, не об’їхати та не перелетіти”. В цей момент перед персонажем стає питання: відступитися чи протидіяти, переступивши через себе. Це і стає другою поворотною точкою сюжету.

5 акт. Протистояння. Протагоніст та антагоніст нарешті зустрічаються. Результатом їхнього протистояння стає останній поворотний момент – саме він й стає розв’язкою історії. Скоріше за все, саме розв’язка стане відповіддю на питання, яке мучило героя чи героїню з початку історії.

Ця структура наче архітектурний план для твого роману: вона не змушує тебе писати шаблонно, але дає чітке уявлення, де мають стояти стіни, а де вікна з видом на катастрофу чи хепі-енд. Так, вона з’явилася в кіносередовищі, але письменник – той самий режисер, просто працює не з камерами, а з уявою читача. І така динамічна структура допомагає не розплескатися натхненню на півтора томи роздумів героя про дитинство. Коли сюжет тримається купи, читач не загубиться. А отже, й не втече.

Отже…

Якщо досі побудова сюжету була для тебе нудною теорією з підручника, то вітаю – ми щойно довели, що це насправді твій внутрішній навігатор, без якого легко заблукати в нетрях уяви. Актова структура побудови сюжету – це не про шаблони, це про опори. Про інструменти, які дають твоїй історії ритм, обсяг і ту саму “внутрішню логіку”, за якою читач слідує, навіть не помічаючи цього.

У цій статті ми пройшлися по ключових моделях драматургії, які працюють і в літературі. Бо незалежно від того, чи пишеш ти пригодницький роман, еротичну новелу чи психологічну драму, твоя історія потребує стрижня. Конфлікту. Динаміки. Розвитку. І фіналу, який відчувається саме як фінал. А далі – вже твоя майстерність: як саме ти наповниш ці “акти” емоціями, діями, символами, болем, гумором чи любов’ю.

Можна писати інтуїтивно – і це також шлях. Але коли за плечима є розуміння структури, писати стає легше, а редагувати – значно продуктивніше. Бо навіть найдикіший експеримент краще працює тоді, коли ти знаєш, з чим саме він сперечається.

Тож бери ці схеми як набір гайкових ключів. Не обов’язково всі одразу, не обов’язково дослівно. Але якщо колись у твоєму сюжеті щось раптом зламається чи заклинить – ти знатимеш, де шукати проблему та що з нею робити.

Пиши сміливо. Ламай правила зі знанням справи. І не забувай: найкраща історія – та, яка написана до кінця.

До зустрічі на друкованих сторінках!